І знову до актуальних питань трудової міграції. Погляд політичних аналітиків

Замість інвесторів: як заробітчани змінять економіку України в 2020 році

На цьому тижні стало відомо про декілька важливих фінансових показники, які можна вважати маркерами подальшого критичного стану української економіки.

Перш за все стало відомо про те, що ось уже 5 рік поспіль перекази українських заробітчан істотно перевищують суми прямих іноземних інвестицій у вітчизняну економіку. За минулий рік ця сума досягла позначки в 12 мільярдів доларів, що хоча і не критично, але трохи менше, ніж в 2018 році. Це ще одне підтвердження того, що нинішня «міцність» гривні – заслуга не тільки Нацбанку і уряду, а й пересічних громадян, які активно підтримують власні сім’ї твердою валютою з-за кордону. Ці гроші дозволяють так-сяк підживлювати економіку України, хоча більшість з них переважно наповнюють сферу торгівлі, розваг і будівництва житла.

По-друге, днями міністр економіки Тимофій Милованов оприлюднив досить реалістичний прогноз: для того, щоб наздогнати економічні показники Польщі та досягти порівнянного рівня заробітних плат, українській економіці потрібно за п’ять років збільшити ВВП на 40% (близько 8% зростання в рік), створити понад мільйон робочих місць і залучити 50 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. В даний час всі ці показники в рази менше прогнозів міністра економіки.

Найцікавіше в цій статистиці те, як уряд збирається залучати працівників, навіть якщо будуть створені умови для організації 200 тисяч робочих місць щорічно. Ще в минулому році міністр Кабміну Дмитро Дубілет надав точні дані про можливу трудову міграцію – з початку 2019 року виїхали за кордон і не повернулися протягом 21 дня близько 1,5 мільйона українців. Тобто цифри можливої ​​трудової міграції українців за кордон тільки впродовж одного року набагато вище, ніж уряд планує щорічно створювати нові робочі місця.

Загалом складається враження, що слабка українська економіка стимулює своїх же громадян їхати за кордон і працювати на чужий добробут, тим часом задовольняючись і животіє за рахунок валютних переказів працівників. Можливо, не усвідомлюючи цього, і стара, і нова українська влада стимулюють створення так званого нового типу вітчизняної економічної системи, стабільність якої гарантували б не тільки фінансові надходження від сировинних ресурсів, які в цілому контролюються олігархами, а ще б додатково компенсувалися валютними надходженнями від заробітчан? Якщо це так, тоді варто звернути особливу увагу на процеси, що відбуваються на зарубіжному ринку праці і в цілому створювати окрему стратегію поведінки з українськими трудовими мігрантами. Адже вони – одна з найбільш активних категорій населення. І фактор масової трудової міграції та зарубіжних заробітків – це потрібно визнати на державному рівні – нікуди не зникне в найближчі 5-10 років .

Рятувальний круг з-за кордону

Перекази заробітчан – справжній рятувальний круг для української економіки. У 2017-2018 роках українські трудові мігранти взагалі перевели рекордні суми грошей: 12 і 14 мільярдів доларів відповідно. Минулий рік також був досить «врожайним» на перекази, однак експерти вказують на поступове зниження їх рівня.

Основних причин – дві. По-перше, все більше українців залишаються за кордоном і поступово облаштовуються, переїжджаючи жити вже разом зі своїми сім’ями. Деякі українці не тільки працюють на когось, а й відкривають власний бізнес за кордоном, отримують іпотеку або навіть займаються роботою на фрілансі для українського внутрішнього ринку.

По-друге, середня українська зарплата також поступово зростає. Так, ще в 2016-му її рівень становив близько 6000 гривень на місяць, тоді як в 2019-му – вже понад 10 000 гривень. З огляду на те, що національна валюта в минулому році продемонструвала чудеса стійкості, багато українців, які працювали на низькокваліфікованих посадах за кордоном, почали поступово повертатися додому. Правда, соціологи вказують на те, що така тенденція спостерігається в основному серед громадян у віці від 45 років і старше.

Однак загрозлива ситуація з трудовою міграцією найбільш здібних громадян в найближчій і середньостроковій перспективі все ще може бути вигідна для українського уряду. Адже українці перераховують величезні кошти з-за кордону для своїх сімей, або відкладають зароблене, щоб незабаром в тому чи іншому вигляді вкласти в українську економіку.

Цивілізований підхід до трудової міграції

Все більше країн Євросоюзу почали звертати увагу на українських трудових мігрантів не тільки як низькокваліфіковану і дешеву робочу силу, але і як хороших фахівців в певних галузях, освічених і працелюбних робітників, які намагаються заробити гроші і не розраховують на соціальну допомогу від урядів інших держав. Саме тому такі країни, як Польща, Словаччина, Чехія, і з недавніх пір Німеччина – стали збільшувати квоти для легальних робочих з України. Для закріплення легальних трудових відносин українці платять великі кошти в бюджети країн ЄС, однак не завжди отримують бажану роботу – цей аспект також слід враховувати, аналізуючи зарубіжний ринок праці.

Втім, якщо оформитися все ж вдалося, українці можуть отримувати не тільки гідну оплату праці, а й медичну страховку і відкрити власний накопичувальний рахунок, щоб в майбутньому мати можливість поступово відкладати собі на пенсію. У той же самий час в Україні тільки задумалися над тим, щоб хоча б якось на законодавчому рівні унормувати питання накопичення стажу  українцями і створити можливість його легалізації для отримання пенсій нашими співгромадянами.

Адже подібних домовленостей з урядами інших держав немає, а це відразу ставить ще гостріше питання про мобільність українських трудових ресурсів в Європі і в світі. Якщо робочий знатиме про те, що де б він не працював, при цьому зможе накопичити собі на гідну пенсію, він би легально оплачував страхові внески і для свого накопичувального рахунку, і в бюджет держави, громадянином якої він залишається і від якого планує отримувати пенсію .

Зупиняти або стимулювати?

З січня 2016 року у Україні запрацював закон «Про зовнішню трудову міграцію» – поки це чи не єдиний документ, який захищає права українських трудових мігрантів.

Уже зараз зрозуміло, що трудова міграція – один з найбільших факторів ризику для вітчизняної економіки на етапі її зростання. Ще кілька років тому більшість українців у віці 30-50 років, які їхали на тимчасові заробітки за кордон, висловлювали бажання повернутися. Втім, згодом виявилося, що рівень заробітних плат – це не єдиний аргумент, заради якого українці шукають кращої долі за кордоном.

Відсутність істотних змін в податковій політиці, питання легкості ведення бізнесу, доступності кредитних ресурсів, іпотеки, якісного і зрозумілого медичного обслуговування та проведення кардинальної пенсійної реформи – це ті чинники, які все частіше переважають в аргументах для трудових мігрантів в обранні для постійного життя інших країн.

Цікаво, що в минулому році в парламенті попереднього скликання був зареєстрований законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного захисту трудових мігрантів», яким пропонувалося вдосконалити захист державою прав зовнішніх трудових мігрантів, зокрема в сфері освіти, пенсійного забезпечення та оподаткування. Йшлося про скасування так званого «подвійного оподаткування» доходів трудових мігрантів шляхом укладення відповідних міжнародних договорів та надання податкових пільг трудовим мігрантам і членам їхніх сімей в Україні.

Крім того, мова йшла про створення окремого органу виконавчої влади, який би займався формуванням і реалізацією державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції. Втім, поки ці плани вже нова влада вирішила дещо відкласти, президент Володимир Зеленський запропонував мігрантам залишатися і отримувати пільгові кредити на відкриття власної справи під 5-7% річних . В уряді вже навіть відзвітували, що програма кредитування користується попитом, хоча зрозуміло, що про її ефективність можна буде судити як мінімум через 3-5 років.

Поки очевидно, що українці і надалі продовжать виїжджати на заробітки за кордон – надто очевидний весь спектр переваг. Втім, варто пам’ятати і про те, що трудова міграція – це не завжди проблема в довгостроковій перспективі. В умовах привабливого бізнес-клімату для розвитку малого і середнього підприємництва зароблені мігрантами кошти за кордоном могли б стати двигуном реформ і змін в економіці України. Раніше експерти Міжнародної організації з міграції оприлюднили дослідження, згідно з яким кожен п’ятий мігрант готовий інвестувати кошти не тільки в свою сім’ю, а й в діяльність місцевої громади, звідки він і відправився за пошуком великих заробітків. Саме ці дані слід враховувати і нинішньому, і майбутнього урядам України і розвивати державну стратегію на прагматичних цілях – так, як цього досягають в урядах сусідніх країн ЄС.

Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Дело»