«Де ж наші генерали де Голлі?…»

Павло Нікітін, генеральний директор асоціації ВОКК

Ці слова з сучасної пісні-хіта стають гаслом морської спільноти України в умовах пандемії та кризи виконавчої влади.

Сьогодні невирішеними залишаються проблеми з паспортизацією, підготовкою та дипломуванням моряків. Щоб їх розв’язати, потрібно щонайменше розпочати діалог між професійною громадськістю й міністром інфраструктури України. Однак цього наразі досягнути не вдається попри численні звернення Асоціації «Всеукраїнське об’єднання крюїнгових компаній» (ВОКК), представників морської освіти та науки, професійних спілок, судновласників.

Через ігнорування владою громадськості, Україна ризикує втратити високе 5-те місце на міжнародному морському ринку праці. Це притому, що в умовах пандемії попит на українських моряків зріс через певні карантинні обмеження для індійських, філіппінських, китайських, російських фахівців. Тож наразі з’явилася унікальна змога заявити про себе в нових колах іноземних судновласників, зайняти додаткові робочі місця і відповідно покращити наші позиції на майбутнє. Очевидно, що за таких обставин треба спрямувати максимум зусиль держави на підтримку моряків.

Яку ж ситуацію маємо сьогодні? Уряд анонсував спрощення системи підготовки та дипломування моряків і ухвалив рішення ліквідувати Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків (ІПДМ) та її представництва. Функції Інспекції вирішено передати Морській адміністрації (МОРАД). Тепер спостерігаємо другий ліквідаційний місяць мляву роботу державної структури з дипломування моряків й відставку основних керівників галузі, як-от нещодавнє звільнення голови МОРАД. За таких умов моряки й роботодавці не можуть чекати, поки задумана процедура спрощення почне повноцінно функціонувати.

Крім того, наразі спостерігаємо тривалі черги на складання державного кваліфікаційного іспиту, непрозорі процедури, пов’язані з подаванням моряком документів у Державні кваліфікаційні комісії (ДКК), які нині повноцінно не працюють. Регіональним ДКК не надано автономії з можливістю самостійно формувати графік проведення своїх засідань згідно з поданими заявами морських фахівців. Усе розподіляє центральний офіс ІПДМ. Така процедура неабияк ускладнює та сповільнює процес. Величезний подив викликає ситуація, коли комісії не визнають сертифікати, отримані моряками після навчання у ліцензованих і рекомендованих міністерством навчально-тренажерних закладах.

Статистика вже свідчить про негативні наслідки цих процесів. Так, за вересень 2020 року було оформлено 1114 протоколів, що на 43% менше, ніж у серпні. У чергах на складання державного кваліфікаційного іспиту – тисячі моряків. Водночас, за один вересневий тиждень цей іспит склали лише близько 50 моряків-судноводіїв в Одесі, 6 – в Ізмаїлі, 8 – у Херсоні, 1– у Маріуполі. Для порівняння, у 2018-2019 роках тільки в Одесі такі іспити складали близько 80 осіб на день. У той час у місті працювали три комісії з приймання іспитів, які розглядали документи моряків у 3-денний термін, оперативно працював реєстр документів.

Саме тому нині так важливо почути від керівника галузі відповіді на запитання: «Чому виникла така проблема з дипломуванням моряків?», «Чого не вистачає, щоб її розв’язати?», «Хто та що стримує процес?» Їх ставлять усі: моряки, роботодавці, профспілки, освітні заклади. Відповіді, на жаль, немає.

Не менш нагальною є і проблема з видаванням Посвідчення особи моряка (ПОМ). У період пандемії міжнародна спільнота визнає моряків ключовими працівниками. А в Україні періодично бракує бланків ПОМ. Чому держава не розгляне питання виділення коштів для їхнього сталого виготовлення? Чому, маючи нормативну базу, що надає право отримати документ упродовж тижня, постійно з вуст працівників капітанерії порту чуємо відповіді: «Бланки закінчились», «Приходьте за місяць», «Приходьте в грудні»… Поки що і ці запитання вже традиційно – без відповіді.

Держава навіть створила підприємства з надання комплексних послуг морякам щодо зручного та швидкого оформлення документів, на кшталт логістичного центру. Ідея чудова, але її повноцінної реалізації немає. Щойно подані документи «виходять за браму» сервіс-центру, останній не в змозі жодним чином вплинути на перебіг подій, повністю самоусувається й не несе свою частку відповідальності за проблеми, що виникають. Тобто маємо ситуацію, коли кошти за зручність сплачено, а щодо результату – чекай, моряче, розв’язання проблем державного масштабу, мовляв: «Ми тут безсилі». Вправний, безпечний, але зовсім не конструктивний підхід. Така робота не відповідає цілям та задачам сервісного підприємства.

Від початку пандемії результатами звернень морської громадськості до керівників структурних підрозділів Міністерства інфраструктури України були лише обіцянки поліпшити ситуацію. Тож зараз ми вимагаємо зустрічі з міністром, який має за своєї каденції певні здобутки, але, на жаль, не забезпечив вирішення хронічних проблемних питань морської галузі.

«Реформам – так, хаосу – ні!» – свого часу наголошував генерал де Голль. Міністр має перейти до політики діалогу із громадськістю для усунення хаосу у галузі підготовки та працевлаштування моряків в доленосний момент її історії.

За матеріалами журналу “Морський ранок”